Ганна Бока

Їхати чи не їхати? Ще з Майдану не виникало таких запитань. Коли почалися ці події, ти не міг бути осторонь, бути просто журналістом, тому що це твоя країна, це твоя війна. Хоча на цій війні для нас також важливо дотримуватись журналістських принципів та стандартів.
Ганна Бока – кореспондент "ТСН" та "ТСН. Тиждень". Свою кар'єру починала з розважальних тем, але події в країні внесли свої корективи. Складна та небезпечна робота за екстремальних умов на сході дала величезний досвід та остаточно змінила тематику її сюжетів.

Ганна народилася 11 вересня 1987 року у селищі Нововоронцовка Херсонської області. З 3 класу мріяла стати журналістом. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету ім. Шевченка.

Під час навчання проходила практику на ТБ, працювала в новинах на радіо. Після навчання потрапила на "1+1", працювала в розважальному проекті "ТСН. Особливе".
Паралельно здобула другу вищу освіту на юридичному факультеті КНУ ім. Шевченка. Під час Революції Гідності працювала на Майдані, зробила десятки сюжетів та прямих включень з епіцентру подій. Саме Бока першою потрапила в будинок колишнього прокурора Віктора Пшонки після його втечі з країни та показала мільйонам глядачів розкоші екс-чиновника у прямому ефірі "ТСН. Тиждень".

На східному фронті робила репортажі з Дебальцевого. Працювала у Волновасі в день розстрілу бойовиками маршрутки з мирними мешканцями. Закріплена за південною межею фронту: від Волновахи до Чорного моря. Слов'янськ, Артемівськ, Краматорськ та Маріуполь. Саме Маріуполь – місто, де б вона хотіла відзняти нашу перемогу.
Ганна Бока
про війну

Я дуже хочу, щоб це була не просто військова перемога, я хочу, щоб відбулася перемога українців і України в головах тих людей, які нині чекають там Росію.

Коли почались такі події, ти не можеш бути просто журналістом. Для себе я не могла. Я навіть не можу пояснити як це, тому що це - твоя країна, це - війна.

Те, що мене вражало в першу чергу, от коли я вперше почала їздити в зону АТО - люди, які там. Ти їдеш біля окопу, сидять, поки перемир'я - читають книжки, а в бліндажі тобі роздають якісь унікальні солодощі. Я потім питаюся: "Звідки? Це вам волонтери такі дорогі речі привозять?"

Та тут так гарно, хоча природа якась своя. Це не Карпати, це не Південь, це не Центр. Це - Донеччина. Така вона, я її такою сприйняла: красивою, багряною, такою різнобарвною-різнобарвною.

Я уявляю День перемоги у Маріуполі. Я, мрію, хочу. Я вже зараз піду проситися, що, будь ласка, День перемоги хочу знімати от там. Тому що я починала із Дебальцевського напрямку , але потім зрештою їздила переважно в ту частину АТО. Я не уявляю навіть, якими щасливими будуть військові. Я навіть не можу цього спроектувати.

мапа
Окупація Донбасу. Як це було