Руслан
Харченко

Коли все почалося на Донбасі, я не зміг на це дивитися спокійно, тому що сам звідти. Я в Красному Лучі прожив 17 років. Ходив там до музичної школи, до різних гуртків, грав у футбол, займався танцями, співами. Я розумів, що це небезпечно, але водночас не міг туди не поїхати.
Руслан Харченко – журналіст редакції "ТСН.Тиждень". Народився 11 січня 1989 року на Луганщині у Красному Лучі, наразі окупованому бойовиками "ЛНР".

Дитинство пройшло активно: вокал, танці, музична школа за класом фортепіано, стрільба, футбол, баскетбол, ведучий та гравець місцевого "Клубу веселих та кмітливих".

Розпочавши навчання у Києві, в університеті "Поплавського" КНУКіМ, перші професійні кроки робив на місцевому телебаченні в Красному Лучі: репортер новин, ведучий авторської спортивної програми. Перша серйозна робота в столиці – в "Сніданку з 1+1".
На сьогодні крайня зупинка – "ТСН. Тиждень". Життєвий пріоритет Руслана – щаслива сім'я, а кредо – "Став нереальні цілі, аби досягти максимуму".

Він любить виявляти лідерські та організаторські здібності, не боїться ризикувати та кидати виклики, тому без роздумів береться за небезпечні теми. Відзначився серією сюжетів з окупованої частини Донбасу.
Руслан Харченко
про війну

Тоді вже на сході до каналу "1+1" ставилися дуже скептично. Траплялися перші випадки, коли когось із журналістів брали у заручники. У мене після тієї поїздки трохи змінилася свідомість, але я все одно розумів, що треба їхати та знімати.

На блокпостах наші пройшлися автобусами, перевірили паспорти та вийшли. Запитали про мету поїздки, побачили пропуски, у когось запитали довідки переселенців. Бойовики "ДНР" і "ЛНР" перевіряють жорстко. Вони просять вийти, кожного запитують за списками, прізвища, вони перевіряють, що у тебе у сумках, питають: служив – не служив.

Я морально готовий до полону, до якихось катувань, тортур. Коли я їду туди, завжди готуюся до гіршого. А як інакше? Завжди потрібно готуватися до гіршого, тому що, якщо трапляється краще, ти радієш.

Там живуть та завжди жили люди, які звикли з усім миритися. Тобто, буде Росія – окей, Росія. Буде республіка Новоросія – окей, буде Новоросія. Буде Україна – то нехай, отже буде Україна.

Мапа
Окупація Донбасу. Як це було