Руслан
Ярмолюк

Ставлення до війн в інших країнах зовсім інакше. Там ти був стороннім спостерігачем, а тут – фактично як учасник цієї війни. Ти як журналіст переживаєш те саме, що переживають ці люди, ти пізнаєш ті самі емоції, ті самі страхи, що пізнають солдати. Дуже складно бути об'єктивним, все одно ти на боці людей, які страждають.
Руслан Ярмолюк – заслужений журналіст України, кореспондент ТСН та ведучий новин "Спецкор" на каналі "2+2". Народився 28 жовтня 1976 року у Рівному. Писати і читати любив ще зі школи, проте мріяв стати військовим льотчиком.

Закінчив школу у 1992, першу освіту інженера отримав у Національній академії водного господарства. У Національному університеті "Острозька академія" отримав фах юриста. Досвід ведучого та журналіста здобув на радіо "Нова хвиля", де пропрацював два роки. Працював на рівенських каналах, писав для місцевих видань.
У серпні 2008 року побував у Цхінвалі під час конфлікту між Росією та Грузією. Руслан - єдиний український журналіст, який на той час опинився в зоні грузинсько-осетинського-російського збройного конфлікту. Автор документальних фільмів "Осетинский дневник" (2009) та "Андежан. Полевые записки" (2005). За ексклюзивні сюжети з Південної Осетії був нагороджений другою премією "Emmy Awards" у 2009 році.

На початку листопада 2013 перейшов на канал "2+2" ведучим новин. Паралельно робив матеріали для ТСН. Висвітлював події з Майдану та окупацію Криму. Постійно їздить на Схід України. Побував у Донецькому аеропорті, Пісках, під Слов'янськом, Вуглегірськом та Дебальцевим. Вдома на Руслана чекають дружина, син і донька.
Руслан Ярмолюк
про війну

Загиблих в аеропорту не лишали. Загиблі в аеропорту лишилися вже після підриву летовища, коли наші сили відступили й фактично не було можливості забрати тіла з-під завалів. До цього і поранених хлопців, і загиблих обов'язково вивозили.

Для більшості з них українське військо – не є військо-визволитель, не є військо-миротворець. Для них наші військові – окупанти. І люди виїжджають в мирну України з думками, що Київ – це погано, українська армія – це зло.

Головне загинути швидко, щоб не мучатися". Кожен розуміє, що БТР – це скажімо консервна банка, тобто, якщо його підбивають, скажімо так згоряють всі.

Дуже важко абстрагуватися. Дуже важко переключитися, і як правило, дуже важко, мені здається бути об'єктивним, все одно ти на боці людей, котрі страждають. У принципі і ти стаєш суб'єктивним.

Кожен сприймає це, як свою війну. Для кожного журналіста – це своя війна. І… якщо розібратися це справді, тобто… дуже багато почуттів, які досі скажімо так вони… були були прихованими, вони зараз просто, скажімо так, вони…

мапа
Окупація Донбасу. Як це було