Андрій
Цаплієнко

Своя війна дещо порушує журналістські стандарти. Ти починаєш працювати на фронті та розумієш, що не можеш ставитися байдуже до своїх земляків, які воюють. Не повинно бути "наших" або "ваших", але не можна не називати "нашими" людей, які воюють за незалежність України. Проте ми намагаємося подавати якомога об'єктивніше цифри, факти, події.
Андрій Цаплієнко – військовий кореспондент, сценарист, ведучий, заслужений журналіст України. Народився 1968 року в Харкові. 1991-го закінчив Харківський інститут мистецтв, акторський факультет.

У 2006 році, маючи за плечима чималий журналістський досвід, отримав диплом журналіста у Київському міжнародному університеті.

Перша робота на ТБ – освітлювач в харківській обласний телерадіокомпанії. З 1992-го – репортер регіональної харківської телекомпанії та автор і ведучий кількох передач.
У 1997 році Андрій перебрався до Києва. Був ведучим та керівником багатьох програм. 2001-го почав працювати як воєнний кореспондент. Свої репортажі робив під час конфліктів та безладів в Колумбії, Непалі, Іраку, Афганістані, Південній Осетії, Македонії, Кашмірі, Ліберії тощо.

24 серпня 2014 року вийшов перший сюжет Андрія Цаплієнка для ТСН. Вважає себе щасливою людиною. Мріє зняти матеріал про перемогу України.
Андрій Цаплієнко
про війну

Синій бронежилет, синя каска, напис "Преса", мікрофон тощо. Раніше, на інших війнах, це спорядження якось рятувало життя. На цій війні я зрозумів, що краще його не вдягати. Тому що журналіст на цій війні – мішень, тут в журналістів стріляють.

Більшість дітей там вже виховані, можливо, не в українській ментальності, але в українській освітній системі. Вони себе асоціюють з Україною. Більша частина дітей. І часто буває так, що в одній родині батьки мають сепаратистські переконання, а син –за Україну. І вони так живуть, існують у такій парадигмі.

Я вперше бачу таке потужне застосування артилерії. Ніколи в моїй практиці такого не було до цієї війни. Ані в Іраку, ані в Афганістані, ані в Колумбії, ані на інших континентах. Люди не застосовували артилерію так потужно і в такій кількості. І саме тому ця війна стала такою позиційною.

Скільки разів я працював на війнах у інших країнах, я завжди повертався до України з відчуттям спокою, який мене очікує вдома. І я дякував Богу, що у нас не так, що у нас немає війни.

Ставлення до мертвих може врятувати живих. І не зважаючи на те, чи є людина твоїм противником або є, скажімо так, товаришем зі зброї я думаю, що треба ставитись з повагою до загиблих.

мапа
Окупація Донбасу. Як це було