Олександр
Загородній

Це перша повноцінна війна, на якій я, на жаль, не можу бути абсолютно нейтральним і беземоційним, як вимагають журналістські стандарти. Бо це моя країна, це війна, на якій гинуть мої друзі, мої сусіди, просто співвітчизники. Не можна, коли ображають твою країну, залишатися нейтральним.
Олександр Загородній – корреспондент ТСН із 1998 року. Народився 1 лютого 1978 року в селі Черкасівка, Віньковецького району Хмельницької області. Уже в десятому класі Олександр вирішив стати журналістом.

Вступив до Інституту журналістики Київського національного університету ім. Шевченка. Після першого курсу пішов працювати до невеличкої телекомпанії, певний час працював на радіо.
На четвертому курсі проходив практику на "1+1" та закріпився як штатний кореспондент. Перше відрядження до гарячої точки – 1998 рік, Косово. Потім – Афганістан, Ірак.

Працювати в зоні АТО почав навесні 2014 року в Луганську. Був свідком захоплення бойовиками Слов'янська. Побував у багатьох найгарячіших точках Сходу України, в тому числі – в Донецькому аеропорту.
Олександр Загородній
про війну

Немає жодної проблеми поїхати на фронт і зробити з десяток сюжетів. Тому що так легко, як на фронті, сюжети не пишуться ніде. Тут немає ані філософських роздумів, ані глибокої аналітики, все на поверхні. Все, що є – ти показуєш. І воно вражає.

Насправді в цій війні нічого такого геройського немає. Все відбувається якось так буденно, і через це дуже страшно. За кілька кілометрів з того боку хтось запустив міну, вона прилетіла і просто пошматувала кілька людських тіл. Все.

Виявилося, що в нас є суспільство, в нас є нація, в нас є люди, які можуть піти на фронт і вмерти за свою державу. Немає нічого ціннішого. Люди їдуть з усвідомленням того, що їх можуть вбити, але вони їдуть захищати цю країну.

А люди в селах, які розмовлють українською, які пам'ятають українські пісні, які усвідомлюють себе українцями? Їх теж залишити? А що сказати тим солдатам – вихідцям з Донбасу, що служать у Збройних Силах та у батальйонах? Що їм сказати? Що все, за твоє село ми не будемо воювати, воно нам не потрібне?

В таких місцях, як Донецький аеропорт або передова – найважчих місцях – з людей відлітає увесь цей накип, вся ця дурня і непотрібні речі. Ніхто вже не думає ані про кар'єру, ані про гроші. Думають про найважливіше: про маму, дружину і про своїх дітей. Світ дуже звужується.

мапа
Окупація Донбасу. Як це було